Одного разу дорогою до Варшави

5 машин/ 370 км

Автостопом подорожувати весело. Це спілкування, досвід та інколи навіть цікаві знайомства. Не завжди сидячи вдома зустрінеш таких людей. Так можна вірити іншим, що це небезпечно та двом дівчатам неприпустимо. Навпаки, 2 дівчат чи пару хлопця з дівчиною беруть охочіше, ніж 2 хлопців чи одного. Слід лише вибрати правильне місце та дочекатись своєї машини. Це наше золоте правило.
Наша нова мандрівка автостопом почалась весело. Пригоди чекали на нас, коли ми навіть не очікували. Кілька годин електричкою до Рави-Руської зі Львова, де в нас попросили документи через "підозрілу" поведінку. Напевно до цього прикордонного містечка рідко туристи приїжджають.

На кордоні важко було підсісти в машину, щоб його перетнути. Одні хотіли гроші, інші думали, що ми, можливо, веземо контрабанду. Час йшов та ми очікували. Потім під'їхав водій, що спочатку відмовив, а коли ми почали спілкуватися, передумав. Мовляв, що будете тут стояти. Але він їхав лише до Гребенного. Потім ми трохи пройшлись, щоб вийти до дороги в сторону Варшави та не привертати увагу польських прикордонників. Рух був слабенький. Всі ігнорували, але потім зупинилась машина, яку ми навіть не "стопили".
В нас запитали "До Томашова?", "Так", відповіли ми.

Це був поляк з дружиною українкою та їх подруга. Коли розговорились, то в нас виявились спільні знайомі, а поляк сказав, що ми майже родина. Завезли вони нас до свого дому в Замості. Нагодували та казали лишатись ночувати.  Ми відмовили, бо вранці на нас чекав літак. Потім вони нас відвезли на околицю з чудовим місцем для стопу.

Смеркало, та не пройшло 3 хв, як зупинився поляк Войцех зі своєю собакою Ароном. Їхав до Лодзя, і ми заїхали з ним майже до Радома. Ми спілкувались, ніби в нас немає мовного бар'єру. Потім попросив на електронну пошту відправити йому фото з Парижу. Він нас підвіз на стоянку, де зупиняються багато машин, що прямують до Варшави і сам почав шукати нам попутку. Товариство, що погодилось відвезти не викликало довіри і ми відмовились.

Трішки відійшовши, ми почали стопили прямо біля заправки. І тут водій, що виїжджав сам погодився нас завезти. Дуже вчасно, бо почав падати дощ. Він виявився відомим кухарем, що їздить по світу та навчає польської кухні. Добре розмовляв російською та взяв нас, щоб не заснути в дорозі. Він не заїжджав до Варшави та привіз нас прямо в аеропорт Модлін.

Приємно, що люди самі пропонують свою допомогу. Навіть тоді, коли ти не просиш або не очікуєш. Це можна назвати мандрівництвом високого рівня.
Таким чином ми заїхали зі Львова до аеропоту Модлін за 15 грн. (це вартість електрички Львів- Рава-Руська).

Я переконалась, що подорожі це досвід. В мандрівках стикаєшся з різними людьми, вчишся комунікувати з ними, вирішувати швидко непередбачувані ситуації. Після сотні чи тисячі кілометрів в дорозі, повертаєшся додому вже інший. З новими емоціями та натхненням.

Мандри дають можливість розширити світогляд та позбутись стереопитів. Можна позбутись хибних думок чи навпаки. Це можливість оцінити на власний розсуд побачене.

Подорожі - це безліч спогадів, що залишає кожне місто, день, проведений в мандрах та кілометр дороги.