Оптимізм - побратим любові: так само не знає ніяких перешкод, так само позбавлений почуття гумору і теж застає зненацька.
Часом досягти успіху можна завдяки тому, що ти опинився в потрібному місці в потрібний момент і зробив саме те, що потрібно було зробити. Але для цього необхідно забути свої амбіції, честолюбні помисли і плани.
Але душа не є продуктом культури. Душа не має національності. Вона не розрізняється ні за кольором, ні за акцентом, ні за способом життя. Вона вічна і єдина. І коли наступає момент істини і печалі, душу не можна заспокоїти.
Лежачи під зоряним небом, я заплющив очі і поринув у сон. Одна з причин, чому ми так жадаємо любові й так відчайдушно шукаємо її, полягає в тому, що любов - єдиний лік від самоти, від сорому і печалі. Але деякі почуття так глибоко заховані в серці, що лише на самоті можна їх осягнути. І тоді відкривається тобі така правда про тебе, що жити з нею можеш, тільки відчувати сором. А деякі речі такі сумні, що тільки твоя душа може їх оплакати їх.
Страждання - випробовують на міцність нашу любов, перш за все любов до Бога.
Часом ми любимо самою лише надією. Деколи плачемо ми всім, крім сліз. І врешті все, що у нас залишається, - любов і пов'язані з нею обов'язки, все, що нам залишається, - пригорнутися один до одного й чекати ранку.
Коли люди співають, вони не брешуть і не ховають своїх секретів.
Гроші майже завжди розглядаються лише як засіб досягнення тих або тих цілей, а золото для багатьох є цінністю саме по собі, і їхня любов до нього компрометує це велике почуття.
Достаток це міф. Його вигадали для того, щоб змусити нас купувати речі.
Пошуки сенсу - ось що робить людину людиною.
Любов не можна піддавати випробуванню. Можна випробувати чесність, відданість. Але кохання нічим не випробуєш. Якщо вже воно спалахнуло, то триватиме вічно, нехай навіть ми ненавидимо того, кого любимо. Воно вічне, тому що породжене тією частиною нас самих, яка не вмирає.
Ти довіряєш людині, коли бачиш в ній багато такого, що є в тобі самому. Або такого, що ти хотів би мати.
Все, що ти сприймаєш на дотик, на смак, очима, нюхом чи навіть думкою, неминуче справляє на тебе враження. На деякі речі - цвірінькання пташки, що пролетіла увечері повз твоє вікно, або квітку, яку помітив у траві краєм ока, - ти навіть не звертаєш уваги, але вони теж впливають на тебе. Інші події - твій тріумф, велике горе чи твоє відображення і очах людини, яку ти щойно штрикнув ножем, - надходять у твою таємну колекцію і назавжди міняють твоє життя.
Сльози - природний і позитивний душевний прояв, що вони є свідченням сили, а не слабкості. І все-таки плач вириває із землі наше сплутане коріння; ми падаємо, як дерева, коли плачемо.
Дружба - це математичне рівняння, яке нікому не вдається розв'язати.
Минуле відбивається в нашій свідомості відразу двома дзеркалами: одне яскраве, в нім видно те, що ми колись сказали чи зробили, і друге темне, наповнене тим, чого ми не сказали чи не зробили і вже ніколи не дістанемо змоги виправити цю помилку.
Доля потребує посередників і зводить свої фортеці з каміння, скріплюючи їх за допомогою подібних випадкових угод, яким спочатку не надають особливого значення.
Головною в людині є не жорсткокісь і не сором, а здатність прощати. якби людство не уміло прощати, то винищило б себе в безперервній вендеті. Без уміння прощати не було б історії. Без надії на прощення не було б мистецтва - це в певному розумінні, акт прощення. Без цієї мрії не було б любові, бо кожен акт любові - це в деякому розумінні обіцянка прощення. Ми живемо тому, що уміємо любити, а любимо тому, що уміємо прощати.
Є істина, що перевершує життєвий досвід. Її неможливо відчути. Це істина, де розум виявляється безсилим, а дійсність не піддається сприйманню. Зазвичай ми беззахисні перед нею, а пізнання її, як і пізнання любові, іноді досягається такою високою ціною, якої жодне серце не захоче платити самотністю. Вона не завжди будить у нас любов до світу, проте утримує від ненависті до нього. і єдиний спосіб пізнати цю істину - передати її від серця до серця.
Самоусвідомлення - це сказати б, орієнтування в системі географічних координат, де накреслено вісь наших дружніх зв'язків.
Любов - це пристрасний пошук істини, іншої істини, ніж своя, і досить тобі один раз її відчути, як вона залишиться з тобою назавжди.
Єдине царство, яке робить людину царем, - царство її душі. Єдина сила, що має реальний зміст, - це сила, здатна поліпшити світ.
Я завжди вважав долю чимось таким, що дароване тобі раз і назавжди, закріплене за тобою з народження і вічне, мов зорі в небі. Тепер як збагнув, що життя насправді набагато складніше і краще. І правда в тому, що при яких обставинах ти не опинився, яким щасливим чи нещасним ти не був би, ти можеш змінити своє життя однією думкою чи одним учинком, якщо вони наповнені любов'ю.
З цього і складається наше життя. Ми робимо один крок, потім другий. Піднімаємо очі назустріч усмішці чи оскалу навколишнього світу. Думаємо. Діємо. Почуваємо. Долучаємо свої скромні зусилля до припливів і відпливів добра і зла, що затоплюють світ, а потім відступають. Несемо крізь морок свій хрест у надію наступної ночі. Кидаємо наші хоробрі серця в обіцянку нового дня. З любов'ю - пристрасним пошуком чужих істин. І з надією - щирим, невимовним прагненням порятунку. Поки доля чекає, життя триває. Боже, поможи нам. Боже, прости нас. Життя триває.
Коментарі
Дописати коментар