"Справді, мабуть, зовсім не просто бути осереддям невихованості й об'єктом вічних причіпок та прискіпувань з боку решти мешканців сховища, у якому кожний постійно у все втручається. Вечорами в ліжку, згадуючи всі свої незчисленні гріхи й накинуті мені вади, я гублюся від величезної кількості речей, які вимагають роздумів, і сміюся, або плачу - залежно від настрою. І засинаю з божевільним наміром: прагнути стати іншою, ніж є, або стати іншою, ніж прагну; або поводитися інакше, ніж я хочу чи поводжуся."
"Вечорами я часто бачу перед собою вервечки добрих, безневинних людей, з дітьми, які плачуть! І вони ще повинні бігти під команду кількох пройдисвітів, які їх лупцюють і мучать, аж доки сердешні падають від ударів. Нікого не милують. Старі, діти, немовлята, вагітні жінки, хворі... усі, усі йдуть в цьому моторошному поході назустріч смерті.
Як добре нам тут, як гарно і спокійно. Ми не переймалися б так усім цим горем, якби так не боялися за тих, хто нам дорогий і кому нічим не можемо зарадити. Я почуваю себе недобре, лежачи в теплому ліжку, коли мої найкращі подруги змушені десь так мордуватися або вже й взагалі розпрощалися з життям.
Мені самій стає страшно, коли я думаю по всіх тих, з ким так тісно була пов'язана на волі і хто тепер відданий на поталу найбрутальнішим катам, яких ще світ не знав.
І все тільки через те, що вони євреї".
"Щодня я ковтаю валеріанові таблетки прости страху та депресї, однак це не допомагає, мій настрій щодня все гіршає. От якби раз по-справжньому голосно засміятися - це допомогло би більше, ніж десять валеріанових таблеток. Іноді я боюся, що в мене від постійної серйозності обличчя знерухоміє й з'являться зморшки біля рота".
"Батько - то для мене все, він мій великий взірець, і я не люблю нікого на світі, крім батька. Він не усвідомлює, що ставиться до Маргот інакше, ніж до мене. Хай Маргот найрозумніша, наймиліша, найвродливіша й найраща, гаразд. Але ж я маю також якусь частку права, якби мене сприймали серйозно. Я не ревную до Маргот і ніколи не ревнувала. Я не прагну ні її розуму, ні її краси. Мені лише так хочеться відчути справжню батьківську любов, аби він любив мене не лише тільки як свою дитину, але і як особистість - Анну".
"Іноді я думаю, що Бог хоче піддати мене випробуванням зараз, а також потім. Може, я повинна стати доброю людиною без будь-якого прикладу чи настанов, аби з часом стати особливо сильною?"
"Ох, мені так тоскно, коли я вечорами одна, а також удень, коли я мушу зносити людей, від яких мене нудить, або які тлумачать мої наміри навпаки. Тому останнім часом я частіше звертаюся до мого щоденника, це мій початок і мій кінець, бо Кітті завжди терпляча. Я обіцяю їй, що, незважаючи на все, вистою, шукатиму свій власний шлях і мовчки ковтатиму свої сльози. Але мені б хотілося бачити хоч якийсь успіх і хоч єдиний раз почути підбадьорливі слова від того, хто мене любить".
"Я взагалі не годна уявити, що світ знову стане для нас нормальним. Хоча я кажу "після війни", але здається, наче я говорю про надхмарні замки, про те, що ніколи не стане дійсністю".
"Коли хтось заходить до нас знадвору, рум'яний від морозу, і його одежа ще пахне вітром, тоді мені хочеться заховатись з головою під ковдру, щоб не думати: "Коли нам буде подаровано щастя дихнути свіжим повітрям?" І хоч я не повинна ховати голову під ковдру, а навпаки - бути гордою і мужньою, однак цих думок годі позбутись, вони приходять, і не раз, а безліч разів".
"Іноді я собі думаю: "Чи може хто-небудь зрозуміти мене, заплющивши очі на мою невдячність, на те, чи єврейка я, чи не єврейка, а побачити в мені лише дівчину-підлітка, якій так хочеться нестримних розваг?" Не знаю, та й сама я також не змогла б заговорити з кимось про це, бо відразу б розплакалась. Сльози здатні принести полегкість, якщо тільки є людина, перед якою можна виплакатися".
"Людина може бути самотньою, незважаючи на любов багатьох, якщо тільки вона не є "наймилішою" для когось одного".
"Ось труднощі нашого часу: ідеали, мрії, чудові сподівання руйнуються під тиском моторошної дійсності".
"Моя гідність, моя надія, моя любов і моя мужність - усе це щодня підтримує й допомагає бути доброю!"
"Кого облягає страх, хто самотній і нещасливий, для того,без сумніву, найкращі ліки - піти кудись на лоно природи, де можна побути наодинці з небом, краєвидом і Богом. Лише тоді людина відчуває, що все таке, яким і має бути, і що Бог хоче бачити людей щасливими в злагоді з природою, чия краса в її просторі.
Доки це існує - а все це ж вічне, я знаю, що за всіх обставин є розрада для будь-якого горя. І я твердо вірю, що природа здатна полегшити багато страждань".
"Будь-яка релігія, байдуже яка саме, допомагає нам не збитись з правильного шляху. Ідеться не про страх перед Богом, а про те, щоб високо тримати власну честь і сумління. Якими прекрасними й добрими були б усі люди, якби щовечора вони пригадували події минулого дня й задумувались, які з їхніх учинків були добрі, а які погані. Мимоволі намагаєшся тоді щодня заново виправитися й, само собою, з часом таки дечого досягнеш. Цей засіб може спробувати кожен, він нічого не коштує й дуже корисний. Хто не знає, мусить упевнитися, що "чисте сумління додає сили!"
"Сьогодні вранці, коли я сиділа біля вікна й, відчуваючи присутність Бога, пильно вдивлялася в природу, я була щаслива, саме так, щаслива. І доки, є це внутрішнє щастя, щастя відчувати природу, здоров'я та багато інших речей, доки людина має це в собі, - вона буде щасливою.
Багатство, славу - усе можна втратити, проте щастя у твоєму серці може тільки оповитися серпанком, але повсякчас, доки ти живеш, воно робитиме тебе щасливою людиною".
"Мені здається, що любов - це щось таке, що не можна описати одним словом. Любов - це розуміти іншу людину, відчувати до неї симпатію. Ділити з нею радість і печаль. Це, зрештою, і тілесна любов. Поділяти, віддавати й одержувати натомість".
"Моя порада для тих, хто сумує: "Вийди на широке поле, на природу, до сонця. Вийди на роздолля й спробуй віднайти щастя в самому собі. Думай про все те гарне, що ще залишилось в тобі й навкруги тебе, і будь щасливий!
Той, хто щасливий сам, зробить щасливими й інших. Той, хто має мужність і віру, не піддасться стражданню й не пропаде!"
"Я не багата, я не вродлива, не талановита, не хапаю зірок, проте я щаслива й буду щаслива! Я маю щасливу вдачу, я люблю людей й хочу, щоб усі люди були щасливі разом зі мною".
"Я стаю дедалі незалежнішою від моїх батьків. Я знаю, чого хочу, я маю мету, мою власну думку, маю віру й любов. Дайте мені бути самою собою, і цього досить! Я знаю, що я жінка, жінка з душевною силою й великою мужністю!
Тепер я знаю, що відвага і життєрадісність - це найважливіше!"
"Усі ми живемо, не знаючи чому й навіщо. Живемо усі, аби стати щасливими, живемо по-різному й водночас таким схожим життям. Усі троє ми були виховані в доброму середовищі, можемо вчитися, маємо можливість чогось досягти, маємо всі підстави сподіватися на щастя, але... мусимо його заслужити. А це не так просто. Заслужити щастя - це означає працювати на нього й творити добро, а не займатись спекуляцією й байдикувати. Лінощі можуть хіба що здаватися привабливими, проте справжнє задоволення дає лише праця".
"Я не можу щось будувати на підмурку смерті, горя й хаосу. Я бачу, як світ поступово дедалі більше перетворюється на пустелю, я чую дедалі гучніші розкоти грому, насувається буря, яка вб'є і нас, я поділяю страждання мільонів людей. Та однак, коли я дивлюся на небо, я думаю, що все знову зміниться на краще, що настане кінець і цій жорстокості й у світі знову запанує мир і спокій. А поки що я повинна плекати свої надії - вони неодмінно здійсняться в прийдешні часи!"
Фото з власного архіву
"Вечорами я часто бачу перед собою вервечки добрих, безневинних людей, з дітьми, які плачуть! І вони ще повинні бігти під команду кількох пройдисвітів, які їх лупцюють і мучать, аж доки сердешні падають від ударів. Нікого не милують. Старі, діти, немовлята, вагітні жінки, хворі... усі, усі йдуть в цьому моторошному поході назустріч смерті.
Як добре нам тут, як гарно і спокійно. Ми не переймалися б так усім цим горем, якби так не боялися за тих, хто нам дорогий і кому нічим не можемо зарадити. Я почуваю себе недобре, лежачи в теплому ліжку, коли мої найкращі подруги змушені десь так мордуватися або вже й взагалі розпрощалися з життям.
Мені самій стає страшно, коли я думаю по всіх тих, з ким так тісно була пов'язана на волі і хто тепер відданий на поталу найбрутальнішим катам, яких ще світ не знав.
І все тільки через те, що вони євреї".
"Щодня я ковтаю валеріанові таблетки прости страху та депресї, однак це не допомагає, мій настрій щодня все гіршає. От якби раз по-справжньому голосно засміятися - це допомогло би більше, ніж десять валеріанових таблеток. Іноді я боюся, що в мене від постійної серйозності обличчя знерухоміє й з'являться зморшки біля рота".
"Батько - то для мене все, він мій великий взірець, і я не люблю нікого на світі, крім батька. Він не усвідомлює, що ставиться до Маргот інакше, ніж до мене. Хай Маргот найрозумніша, наймиліша, найвродливіша й найраща, гаразд. Але ж я маю також якусь частку права, якби мене сприймали серйозно. Я не ревную до Маргот і ніколи не ревнувала. Я не прагну ні її розуму, ні її краси. Мені лише так хочеться відчути справжню батьківську любов, аби він любив мене не лише тільки як свою дитину, але і як особистість - Анну".
"Іноді я думаю, що Бог хоче піддати мене випробуванням зараз, а також потім. Може, я повинна стати доброю людиною без будь-якого прикладу чи настанов, аби з часом стати особливо сильною?"
"Ох, мені так тоскно, коли я вечорами одна, а також удень, коли я мушу зносити людей, від яких мене нудить, або які тлумачать мої наміри навпаки. Тому останнім часом я частіше звертаюся до мого щоденника, це мій початок і мій кінець, бо Кітті завжди терпляча. Я обіцяю їй, що, незважаючи на все, вистою, шукатиму свій власний шлях і мовчки ковтатиму свої сльози. Але мені б хотілося бачити хоч якийсь успіх і хоч єдиний раз почути підбадьорливі слова від того, хто мене любить".
"Я взагалі не годна уявити, що світ знову стане для нас нормальним. Хоча я кажу "після війни", але здається, наче я говорю про надхмарні замки, про те, що ніколи не стане дійсністю".
"Коли хтось заходить до нас знадвору, рум'яний від морозу, і його одежа ще пахне вітром, тоді мені хочеться заховатись з головою під ковдру, щоб не думати: "Коли нам буде подаровано щастя дихнути свіжим повітрям?" І хоч я не повинна ховати голову під ковдру, а навпаки - бути гордою і мужньою, однак цих думок годі позбутись, вони приходять, і не раз, а безліч разів".
"Іноді я собі думаю: "Чи може хто-небудь зрозуміти мене, заплющивши очі на мою невдячність, на те, чи єврейка я, чи не єврейка, а побачити в мені лише дівчину-підлітка, якій так хочеться нестримних розваг?" Не знаю, та й сама я також не змогла б заговорити з кимось про це, бо відразу б розплакалась. Сльози здатні принести полегкість, якщо тільки є людина, перед якою можна виплакатися".
"Людина може бути самотньою, незважаючи на любов багатьох, якщо тільки вона не є "наймилішою" для когось одного".
"Ось труднощі нашого часу: ідеали, мрії, чудові сподівання руйнуються під тиском моторошної дійсності".
"Моя гідність, моя надія, моя любов і моя мужність - усе це щодня підтримує й допомагає бути доброю!"
"Кого облягає страх, хто самотній і нещасливий, для того,без сумніву, найкращі ліки - піти кудись на лоно природи, де можна побути наодинці з небом, краєвидом і Богом. Лише тоді людина відчуває, що все таке, яким і має бути, і що Бог хоче бачити людей щасливими в злагоді з природою, чия краса в її просторі.
Доки це існує - а все це ж вічне, я знаю, що за всіх обставин є розрада для будь-якого горя. І я твердо вірю, що природа здатна полегшити багато страждань".
"Будь-яка релігія, байдуже яка саме, допомагає нам не збитись з правильного шляху. Ідеться не про страх перед Богом, а про те, щоб високо тримати власну честь і сумління. Якими прекрасними й добрими були б усі люди, якби щовечора вони пригадували події минулого дня й задумувались, які з їхніх учинків були добрі, а які погані. Мимоволі намагаєшся тоді щодня заново виправитися й, само собою, з часом таки дечого досягнеш. Цей засіб може спробувати кожен, він нічого не коштує й дуже корисний. Хто не знає, мусить упевнитися, що "чисте сумління додає сили!"
"Сьогодні вранці, коли я сиділа біля вікна й, відчуваючи присутність Бога, пильно вдивлялася в природу, я була щаслива, саме так, щаслива. І доки, є це внутрішнє щастя, щастя відчувати природу, здоров'я та багато інших речей, доки людина має це в собі, - вона буде щасливою.
Багатство, славу - усе можна втратити, проте щастя у твоєму серці може тільки оповитися серпанком, але повсякчас, доки ти живеш, воно робитиме тебе щасливою людиною".
"Мені здається, що любов - це щось таке, що не можна описати одним словом. Любов - це розуміти іншу людину, відчувати до неї симпатію. Ділити з нею радість і печаль. Це, зрештою, і тілесна любов. Поділяти, віддавати й одержувати натомість".
"Моя порада для тих, хто сумує: "Вийди на широке поле, на природу, до сонця. Вийди на роздолля й спробуй віднайти щастя в самому собі. Думай про все те гарне, що ще залишилось в тобі й навкруги тебе, і будь щасливий!
Той, хто щасливий сам, зробить щасливими й інших. Той, хто має мужність і віру, не піддасться стражданню й не пропаде!"
"Я не багата, я не вродлива, не талановита, не хапаю зірок, проте я щаслива й буду щаслива! Я маю щасливу вдачу, я люблю людей й хочу, щоб усі люди були щасливі разом зі мною".
"Я стаю дедалі незалежнішою від моїх батьків. Я знаю, чого хочу, я маю мету, мою власну думку, маю віру й любов. Дайте мені бути самою собою, і цього досить! Я знаю, що я жінка, жінка з душевною силою й великою мужністю!
Тепер я знаю, що відвага і життєрадісність - це найважливіше!"
"Усі ми живемо, не знаючи чому й навіщо. Живемо усі, аби стати щасливими, живемо по-різному й водночас таким схожим життям. Усі троє ми були виховані в доброму середовищі, можемо вчитися, маємо можливість чогось досягти, маємо всі підстави сподіватися на щастя, але... мусимо його заслужити. А це не так просто. Заслужити щастя - це означає працювати на нього й творити добро, а не займатись спекуляцією й байдикувати. Лінощі можуть хіба що здаватися привабливими, проте справжнє задоволення дає лише праця".
"Я не можу щось будувати на підмурку смерті, горя й хаосу. Я бачу, як світ поступово дедалі більше перетворюється на пустелю, я чую дедалі гучніші розкоти грому, насувається буря, яка вб'є і нас, я поділяю страждання мільонів людей. Та однак, коли я дивлюся на небо, я думаю, що все знову зміниться на краще, що настане кінець і цій жорстокості й у світі знову запанує мир і спокій. А поки що я повинна плекати свої надії - вони неодмінно здійсняться в прийдешні часи!"
Коментарі
Дописати коментар