Жити своїм життям

Моє доросле життя почалось у 18 років. Закінчишви коледж, я пішла працювати, щоб бути фінансово незалежною від батьків. Мої амбітні плани прагнули до самореалізації. Так вже сформувався мій характер. З бажанням самовиражатись та волелюбності.

Визначальним етапом в житті було допущення помилок, послухавши старших, про вибір роботи та стосунки. Зараз я не звинувачую нікого, але правильні рішення прийшли пізніше. З'явився життєвий досвід. Після цього я зрозуміла, що не варто слухати чиюсь суб'єктивну думку та ще рідше почала давати поради.

Після розриву стосунків я повернулась до звичного життя, перестала підлаштовуватись під когось та зважати на думку інших. Згодом я зрозуміла, що рішення було правильним. Я послухала свою інтуїцію та взяла відповідальність на себе. Бо раніше, прислухачись до порад, перекладала відповідальність на порадника.

Далі моє життя змінилось - віднайшла справжніх друзів, поміняла роботу, почала шукати щастя в собі, подорожувати, відновила заняття з йоги, стала задоволена своїм життям. І цим завдячую своїй сміливості та прагненням до незалежності.

Але останнім часом почались проблеми з стосунках з батьками, а саме їх несприйняття мене, як особистості. На жаль, вони не бачать мене такою, як я є. Вони не можуть прийняти моє бажання жити своїм життям.
Мені щоразу доводиться відбиватись від питань старших:
"Чому ти не їж м'яса?
"Навіщо тобі йога?"
"Чому ти не виходиш заміж? Чого в тебе не має хлопця?"
"Навіщо ти подорожуєш?"
"А чого ти одягаєшся так, а не так?"

Якось зі мною трапилась ситуація, коли мені почали наводити в приклад чи порівнювати з однією дівчиною, яка не є для мене прикладом для наслідування. В нас різні цінності, світогляд та плани на життя. Таке порівняння для мене є безглуздим. Я вважаю, що треба дивитись на кращих від себе. Адже коло наших знайоств впливає на нас. Тягне догори або донизу.

Після моїх відповідей, чую слова повчання та нотації. Напевно в іншому житті я була бунтівником. Та чи не легше просто прийняти дітей такими, як вони є? Для того, щоб вони вчились на власних помилках, робили те, що подабається, не зважали на думку інших.

Батьки! Не робіть своїх дітей нещасними. Покажіть просто підтримку та розуміння. Все має бути в міру. Бо надмірна опіка не дає їм вийти з власної зони комфорту. Постійна безпідставна критика заганяє їх в тупик.
Зрозумійте, головне не керувати своїми дітьми, а відпустити їх в цей світ.

Щоб вони насолоджувались молодістю і найголовніше - стали самостійними індивідуами.

Кроки, які допомогли стати щасливішою:

1. Мріяти ніхто не забороняв. Саме дитячі мрії надихають на божевільні вчинки.

2. Мислити нестандартно, щоб не бути сірою масою.

3. Не робити щось, бо так роблять всі. Давайте, вже позбутись стереопитів нав'язаних суспільством.

5. Не розчаровуватись якщо щось не так. Кожна помилка - урок та життєвий досвід.

6. Слухати інтуїцію. Часто нам даються підказки, треба навчитись їх розрізняти.

7. Вірити в себе, в краще життя. "По вірі вашій нехай буде вам" Євангеліє від Матвія (9, 29).

8. Щастя всередині нас, а не зовні. Таке усвідомлення зробило моє життя більш щасливішим.

Після цього з'явилась гармонія, яку інколи розхитують незадоволені життям люди.