Усім відомо, що найкращий відпочинок - це зміна обстановки. Після насиченого подіями тижня, мені потрібно було відновити сили та набратись натхнення. Природа влітку є одним з найкращих його джерел. Добре, що в нас є гори Карпати і безліч місць, де можна помилуватись красивими пейзажами.
Я рада, що в мене є друзі, які не дадуть сумувати на вихідних. Тому і погодилась на їхню пропозицію відвідати чарівне Закарпаття. Літо - це момент, яким потрібно насолоджуватись і насичувати цікавими подіями, щоб потім відтворити їх в пам'яті.
Суботнього дня ми вирушили до Воловця електропоїздом Львів-Мукачево-Чоп, вартість якого 24 грн. Це містечко я відвідала вперше, але через брак часу не встигла добре з ним ознайомитись. Про те, думаю, що колись тут побуваю знову.
Мета нашої мандрівки - відвідати о. Синевир. Знаходиться воно в Міжгірському районі Закарпатської області і дістатись туди проблематично. Але нам повезло, і приїхавши в Воловець ми встигли на останній автобус до Міжгір'я. Це містечко знаходиться в годині їзди від Воловця по гірських дорогах, які мені нагадують серпантин.
По приїзду в Міжгір'я ми розпитались в місцевих жителів, як добратись до с. Синевирська поляна, які нам уточнили, що автобус туди ходить 1 раз в день. Водії таксі нам запропонували надто високу ціну, і ми вирішили добратись автостопом. Надворі смеркало, і ми вже роздумували чи не переночувати тут. Більшість водіїв були місцевими і показували, що на місці. Проте через невеликий проміжок часу нам зупинився водій мікроавтобуса, який прямував додому і погодився нас підвезти за 100 грн. Цей чоловік виявився добродушним і допоміг знайти нічліг, вартість якого для 3-ох склала 200 грн. Доїхали ми досить швидко, стомлені після дороги ми лягли спати в очікуванні наступного дня.
Через село протікає річка Теребля з бурхливою течією, яка нагадувала звуки сильного дощу. І в мене з'явилась хибна думка, що похід відміняється через погану погоду. Адже тут вона мінлива.
Коли я прокинулась і зрозуміла, що дощ не падає, то вийшла на вулицю. Кортіло милуватись цією прекрасною природою. Тут все таке справжнє і неповторне. Гори мають свою величність та загадковість. Пейзажі, які я побачила не передати словами.
Поснідавши в місцевому кафе, ми вирушили до озера. Відстань складає приблизно 4 км, яку було подолано на одному диханні, незважаючи на погіршення погоди.
Вхід в природний парк "Синевир" складає 15 грн з дорослого. Мені було приємно, коли я побачила чисту та доглянуту територію парку. Відвідувачів тут теж було багато цього недільного дня.
Синевир - це найбільше природне озеро України. Це культове місце серед туристів, які відвідують Закарпаття і вони не пошкодують, що побували тут, адже це найзагадковіше гірське озеро. Це одна назва Морське Око є доволі романтичною, як і одна з легенд про його виникнення.
Саме озеро мене вразило ландшафтом. Краєвиди навколо нього зачаровують. Облаштований оглядовий майданчик є дуже зручним для відвідувачів.
Дорога назад зайняла менше часу, ніж в сторону до озера. В неділю автобуси тут не ходять і ми знову обрали автостоп для того, щоб добратись до Міжгір'я. Цього разу нам зупинялись різні люди. І не зі всіма ми погоджувались їхати. Часу було обмаль, проте ми таки доїхали вчасно до Міжгір'я (що означає правильно налаштуватись!). Там ми купили квитки на автобус до Воловця. Все було розраховано до хвилини. Успішно доїхавши, ми купили квитки на електропоїзд до Львова. Час подорожі промайнув досить швидко і більше часу ми провели в дорозі, але воно того вартує.
Цей короткий час, який ми провели біля озера та на території природнього парку "Синевир" мені запам'ятаються надовго. Чудесна природа, гірські краєвиди,які милують око і "перезавантажують". Цієї поїздки я релаксувала та черпала натхнення. Фото не передадуть ці неймовірні пейзажі, їх треба побачити вживу. Вони захоплюють з першого погляду.
Життя наше неповторне, потрібно насолоджуватись кожною його миттю, бо щастя в простих речах.
Я рада, що в мене є друзі, які не дадуть сумувати на вихідних. Тому і погодилась на їхню пропозицію відвідати чарівне Закарпаття. Літо - це момент, яким потрібно насолоджуватись і насичувати цікавими подіями, щоб потім відтворити їх в пам'яті.
Суботнього дня ми вирушили до Воловця електропоїздом Львів-Мукачево-Чоп, вартість якого 24 грн. Це містечко я відвідала вперше, але через брак часу не встигла добре з ним ознайомитись. Про те, думаю, що колись тут побуваю знову.
Мета нашої мандрівки - відвідати о. Синевир. Знаходиться воно в Міжгірському районі Закарпатської області і дістатись туди проблематично. Але нам повезло, і приїхавши в Воловець ми встигли на останній автобус до Міжгір'я. Це містечко знаходиться в годині їзди від Воловця по гірських дорогах, які мені нагадують серпантин.
По приїзду в Міжгір'я ми розпитались в місцевих жителів, як добратись до с. Синевирська поляна, які нам уточнили, що автобус туди ходить 1 раз в день. Водії таксі нам запропонували надто високу ціну, і ми вирішили добратись автостопом. Надворі смеркало, і ми вже роздумували чи не переночувати тут. Більшість водіїв були місцевими і показували, що на місці. Проте через невеликий проміжок часу нам зупинився водій мікроавтобуса, який прямував додому і погодився нас підвезти за 100 грн. Цей чоловік виявився добродушним і допоміг знайти нічліг, вартість якого для 3-ох склала 200 грн. Доїхали ми досить швидко, стомлені після дороги ми лягли спати в очікуванні наступного дня.
Через село протікає річка Теребля з бурхливою течією, яка нагадувала звуки сильного дощу. І в мене з'явилась хибна думка, що похід відміняється через погану погоду. Адже тут вона мінлива.
Коли я прокинулась і зрозуміла, що дощ не падає, то вийшла на вулицю. Кортіло милуватись цією прекрасною природою. Тут все таке справжнє і неповторне. Гори мають свою величність та загадковість. Пейзажі, які я побачила не передати словами.
Поснідавши в місцевому кафе, ми вирушили до озера. Відстань складає приблизно 4 км, яку було подолано на одному диханні, незважаючи на погіршення погоди.
Вхід в природний парк "Синевир" складає 15 грн з дорослого. Мені було приємно, коли я побачила чисту та доглянуту територію парку. Відвідувачів тут теж було багато цього недільного дня.
Синевир - це найбільше природне озеро України. Це культове місце серед туристів, які відвідують Закарпаття і вони не пошкодують, що побували тут, адже це найзагадковіше гірське озеро. Це одна назва Морське Око є доволі романтичною, як і одна з легенд про його виникнення.
Саме озеро мене вразило ландшафтом. Краєвиди навколо нього зачаровують. Облаштований оглядовий майданчик є дуже зручним для відвідувачів.
Дорога назад зайняла менше часу, ніж в сторону до озера. В неділю автобуси тут не ходять і ми знову обрали автостоп для того, щоб добратись до Міжгір'я. Цього разу нам зупинялись різні люди. І не зі всіма ми погоджувались їхати. Часу було обмаль, проте ми таки доїхали вчасно до Міжгір'я (що означає правильно налаштуватись!). Там ми купили квитки на автобус до Воловця. Все було розраховано до хвилини. Успішно доїхавши, ми купили квитки на електропоїзд до Львова. Час подорожі промайнув досить швидко і більше часу ми провели в дорозі, але воно того вартує.
Цей короткий час, який ми провели біля озера та на території природнього парку "Синевир" мені запам'ятаються надовго. Чудесна природа, гірські краєвиди,які милують око і "перезавантажують". Цієї поїздки я релаксувала та черпала натхнення. Фото не передадуть ці неймовірні пейзажі, їх треба побачити вживу. Вони захоплюють з першого погляду.
Життя наше неповторне, потрібно насолоджуватись кожною його миттю, бо щастя в простих речах.
Ніколи не знаєш, коли "засвітить сонце" в житті, головне вірити.
Коментарі
Дописати коментар