2 дні/ 3 ночі
2 потяги, 1 автобус, 5 машин
700 км
Море емоцій та адреналіну.
Коли мене запитали про ідеї святкування свого дня народження я сказала, що поїхала би в інше місто. Під час організації подорожі плани змінювались, дата кілька разів переносилась і я засумнівалась, що взагалі кудись поїду. Проте незважаючи на перешкоди, я таки здійснила другу подорож в цьому році!
Я обрала Кошице для поїздки тому, що читала розповіді і бачила гарні фото цього міста. Також було бажання відвідати нову країну. Знайшовши оптимальні варіанти перебування ми з подругою вирушили в цю мандрівку.
Оскільки Словаччина межує з Закарпатською областю, зі Львова до Ужгорода ми доїхали нічним потягом Київ-Ужгород. В Ужгороді ми не затримувались, тому що падав мокрий сніг з дощем. Купивши квитки на автобус, ми відправились в Кошице. Спочатку була ідея їхати автостопом, але через погоду відмовились від неї. Я перетинала вперше словацький кордон, були переживання, так як віза в мене польська. Однак це був один з найлегших і найшвидших перетинів. Нічого не запитували, нічого не перевіряли, ми просто пред'явили документи. Надіюсь, що при наступних перетинах кордону все буде також легко.
В місто ми прибули близько 10 ранку. Було хмарно і прохолодно, але в нас не було часу на відпочинок і ми зразу вирушили знайомитись з містом. Якабів палац - це перша пам'ятка архітектури, що ми тут побачили. Зовні нагадав палац з казки, прочитаної в дитинстві.
Далі ми потрапили в центр міста.
На вихідних місто тихе і малолюдне. Особливість полягає в тому, що більшість закладів не працюють. Тому в перший день ми просто гуляли і фотографували, а в наступного відвідували цікаві місця.
Інтуїтивно гуляючи містом ми знайшли ось такі музеї:
Тут відбувалась виставка Сальвадора Далі. Стиль його творчості вражаючий і неординарний.
Кам'яниці є дуже колоритними і красиво підкреслюють середньовічний дух.
На вулиці Головній
Ми відвідали Кошицький держаний театр і побували на виставі "Tom, Dick a Harry". Хоча вона словацькою мовою ми все розуміли і було дуже весело.
В центрі старого міста знаходиться вулиця Головна, де можна побачити багато визначних пам'яток архітектури міста. Одна з таких костел св. Ельжбети, виконаний в готичному стилі.
Найвища точка будівлі це Північна вежа, піднятись на яку можна лише у будні дні. Краєвид старовинного міста з висоти пташиного польоту захоплюючий і незабутній.
Це місто мені запам'яталось середньовічною архітектурою, чудовою атмосферою. Місто вразило простими і водночас величними будівлями. Я переконалась, що подорожі це дійсно спосіб розширити свій світогляд. Головне наважитись вчасно вийти із зони комфорту. Тут не потрібно нікому нічого доказувати, головне проявити силу волі і поставити правильну мету. Як каже моя подруга, що рецепт щастя - це кохання, мандри та знайти улюблену справу, якою захочеться займатись ціле життя. Адже не має нічого кращого, ніж бути щасливим. Сьогодні, не відкладаючи на завтра.
Про вихід із зони комфорту:
1) Ми з подругою наважились відвідати нову країну, без туроператорів, екскурсоводів та плану поїздки. Маючи лише візу, карти на телефоні і бажання щось нове побачити та гарно провести час.
2) Вперше скористались сервісом Couchserfing. Я чула багато відгуків про цей сайт, оскільки нам вдалось знайти вписку, вирішили спробувати. Все пройшло вдало, ми проживали в словацького студента-медика з Ізраїлю. Спілкувались, як давні друзі.
3) Оскільки нам посприяла погода до Ужгорода ми їхали автостопом. Це теж перший досвід закордоном. Спочатку склалось враження, що автостоп в Словаччині непопулярний, бо водії не реагували. Але, думаю, що справа в горбисті місцевості і важко було знайти відповідне місце. Ми його таки знайшли і через деякий час нас підібрав словак, який довіз нас до Сечовце. Наступним авто ми доїхали до Собранце. Водій нас підібрав, бо я йому дуже нагадувала сестру його родички, а точніше, він думав, що це вона. О це збіг! Сонце заходило і ми переживали, як заїхати до кордону і чи взагалі хтось нас підбере. Довго не чекаючи, наступною машиною ми доїхали до Вишнє-Німецького до самої митниці. Зі сторони словацького кордону нас підібрав водій з Мукачево, щоб разом його перетнути, оскільки пішохідний пункт пропуску відсутній. В нього угорський паспорт, тому проблем з перетином не виникло. Але українські прикордонники його не впускали, тому до Ужгорода ми добрались пішки. Повечерявши в кафе, подруга почала запитувати як пройти до залізничного вокзалу в перехожого хлопця. Він виявився львів'янином, який живе в Ужгороді і запропонував нас підвезти. Справжня фортуна! Далі ми нічним потягом Солотвино-Львів доїхали до Львова. В дорозі ми заснули, мріючи про нові мандри.
Бюджет подорожі: ≈13 євро+400 грн.
Емоції під час і після поїздки просто зашкалювали, не зважаючи на втому. Я зрозуміла, що насправці ми самі можемо створювати собі пригоди, головне знайти час і бажання. Для мене ця поїздка - великий досвід спілкування з новими людьми, вміння орієнтуватись в житті та в непередбачуваних ситуаціях. Після подорожі в мене залишились чудові спогади, багато фото, натхнення і адреналін.
2 потяги, 1 автобус, 5 машин
700 км
Море емоцій та адреналіну.
Я обрала Кошице для поїздки тому, що читала розповіді і бачила гарні фото цього міста. Також було бажання відвідати нову країну. Знайшовши оптимальні варіанти перебування ми з подругою вирушили в цю мандрівку.
Оскільки Словаччина межує з Закарпатською областю, зі Львова до Ужгорода ми доїхали нічним потягом Київ-Ужгород. В Ужгороді ми не затримувались, тому що падав мокрий сніг з дощем. Купивши квитки на автобус, ми відправились в Кошице. Спочатку була ідея їхати автостопом, але через погоду відмовились від неї. Я перетинала вперше словацький кордон, були переживання, так як віза в мене польська. Однак це був один з найлегших і найшвидших перетинів. Нічого не запитували, нічого не перевіряли, ми просто пред'явили документи. Надіюсь, що при наступних перетинах кордону все буде також легко.
В місто ми прибули близько 10 ранку. Було хмарно і прохолодно, але в нас не було часу на відпочинок і ми зразу вирушили знайомитись з містом. Якабів палац - це перша пам'ятка архітектури, що ми тут побачили. Зовні нагадав палац з казки, прочитаної в дитинстві.
Далі ми потрапили в центр міста.
Інтуїтивно гуляючи містом ми знайшли ось такі музеї:
Північно-словацький музей
Поблизу музеїв знаходиться ось така старовинна церква.
Кам'яниці є дуже колоритними і красиво підкреслюють середньовічний дух.
На вулиці Головній
Наступного дня була чудова сонячна погода.
Ми відвідали Кошицький держаний театр і побували на виставі "Tom, Dick a Harry". Хоча вона словацькою мовою ми все розуміли і було дуже весело.
Кошицький оперний театр
Це місто мені запам'яталось середньовічною архітектурою, чудовою атмосферою. Місто вразило простими і водночас величними будівлями. Я переконалась, що подорожі це дійсно спосіб розширити свій світогляд. Головне наважитись вчасно вийти із зони комфорту. Тут не потрібно нікому нічого доказувати, головне проявити силу волі і поставити правильну мету. Як каже моя подруга, що рецепт щастя - це кохання, мандри та знайти улюблену справу, якою захочеться займатись ціле життя. Адже не має нічого кращого, ніж бути щасливим. Сьогодні, не відкладаючи на завтра.
Про вихід із зони комфорту:
1) Ми з подругою наважились відвідати нову країну, без туроператорів, екскурсоводів та плану поїздки. Маючи лише візу, карти на телефоні і бажання щось нове побачити та гарно провести час.
2) Вперше скористались сервісом Couchserfing. Я чула багато відгуків про цей сайт, оскільки нам вдалось знайти вписку, вирішили спробувати. Все пройшло вдало, ми проживали в словацького студента-медика з Ізраїлю. Спілкувались, як давні друзі.
3) Оскільки нам посприяла погода до Ужгорода ми їхали автостопом. Це теж перший досвід закордоном. Спочатку склалось враження, що автостоп в Словаччині непопулярний, бо водії не реагували. Але, думаю, що справа в горбисті місцевості і важко було знайти відповідне місце. Ми його таки знайшли і через деякий час нас підібрав словак, який довіз нас до Сечовце. Наступним авто ми доїхали до Собранце. Водій нас підібрав, бо я йому дуже нагадувала сестру його родички, а точніше, він думав, що це вона. О це збіг! Сонце заходило і ми переживали, як заїхати до кордону і чи взагалі хтось нас підбере. Довго не чекаючи, наступною машиною ми доїхали до Вишнє-Німецького до самої митниці. Зі сторони словацького кордону нас підібрав водій з Мукачево, щоб разом його перетнути, оскільки пішохідний пункт пропуску відсутній. В нього угорський паспорт, тому проблем з перетином не виникло. Але українські прикордонники його не впускали, тому до Ужгорода ми добрались пішки. Повечерявши в кафе, подруга почала запитувати як пройти до залізничного вокзалу в перехожого хлопця. Він виявився львів'янином, який живе в Ужгороді і запропонував нас підвезти. Справжня фортуна! Далі ми нічним потягом Солотвино-Львів доїхали до Львова. В дорозі ми заснули, мріючи про нові мандри.
Бюджет подорожі: ≈13 євро+400 грн.
Емоції під час і після поїздки просто зашкалювали, не зважаючи на втому. Я зрозуміла, що насправці ми самі можемо створювати собі пригоди, головне знайти час і бажання. Для мене ця поїздка - великий досвід спілкування з новими людьми, вміння орієнтуватись в житті та в непередбачуваних ситуаціях. Після подорожі в мене залишились чудові спогади, багато фото, натхнення і адреналін.
Коментарі
Дописати коментар