Одного разу мене запитали: "Як ти навчилась кататись на ковзанах?", я відповіла: "Падала і піднімалась".
Це щось схоже на мій життєвий шлях. Йти вперед не зважаючи ні на що. Не зупинятись перед перешкодами. Не зважати на людей, які гірші за мене. Не завжди це вчасно розумієш, але це щось подібне до життєвого кредо. Вдало сказано, що людині не дається більше труднощів, ніж вона може подолати. Нікому і ніколи не було легко. Світ так побудований, що завжли треба з чимось боротись. Інколи з самим собою. Слухати свій внутрішній голос і вірити в себе - це не легко. Але хто знає себе краще за нас самих? Помилки не страшні, головне те, чого вони нас навчили.
Пригадую шкільні роки... Примусу до навчання з боку батьків не було. Може це було й добре. Я вчилась так, як хотіла і робила те, що мені подобалось. Не виходило розв'язати задачу з фізики, то розв'язувала стільки задач, поки не навчилась, не розуміла алгебри - йшла на додаткові уроки, погані успіхи з фізкультури - записалась на легку атлетику, не вдавалось вивчити вірш - вчила поки не зам'ятала на хорошу оцінку. А ще було море прочитаних книг. Були гуртки з малювання, вишивки, бісеру, малювання писанок. Це давало якесь натхнення. Успіхи в начанні теж були добрими. Але я не докладала максимум зусиль. Важко було знайти щось дійсно своє.
Студенські роки - це вже зовсім інша річ. Тут була мета добре вчитись, щоб стати хорошим спеціалістом. Отримувати підвищену стипендію в часи кризи це те, що вартувало докладених зусиль. Куратор групи ставилась до мене особливо строго (велике Вам дякую Маріє Михайлівно!). Це давало певний стимул - "ТИ можеш більше". Вона вчила нас бути чесними в роботі та в будь-якій ситуації залишатись людиною.
В житті не основне скільки ти грошей заробив. Головне поставити перед собою мету і йти до неї, долаючи перешкоди. Отримувати задоволення від роботи. Навчитись слідувати своїм мріям, тоді вони стають реальністю.
Це щось схоже на мій життєвий шлях. Йти вперед не зважаючи ні на що. Не зупинятись перед перешкодами. Не зважати на людей, які гірші за мене. Не завжди це вчасно розумієш, але це щось подібне до життєвого кредо. Вдало сказано, що людині не дається більше труднощів, ніж вона може подолати. Нікому і ніколи не було легко. Світ так побудований, що завжли треба з чимось боротись. Інколи з самим собою. Слухати свій внутрішній голос і вірити в себе - це не легко. Але хто знає себе краще за нас самих? Помилки не страшні, головне те, чого вони нас навчили.
Пригадую шкільні роки... Примусу до навчання з боку батьків не було. Може це було й добре. Я вчилась так, як хотіла і робила те, що мені подобалось. Не виходило розв'язати задачу з фізики, то розв'язувала стільки задач, поки не навчилась, не розуміла алгебри - йшла на додаткові уроки, погані успіхи з фізкультури - записалась на легку атлетику, не вдавалось вивчити вірш - вчила поки не зам'ятала на хорошу оцінку. А ще було море прочитаних книг. Були гуртки з малювання, вишивки, бісеру, малювання писанок. Це давало якесь натхнення. Успіхи в начанні теж були добрими. Але я не докладала максимум зусиль. Важко було знайти щось дійсно своє.
Студенські роки - це вже зовсім інша річ. Тут була мета добре вчитись, щоб стати хорошим спеціалістом. Отримувати підвищену стипендію в часи кризи це те, що вартувало докладених зусиль. Куратор групи ставилась до мене особливо строго (велике Вам дякую Маріє Михайлівно!). Це давало певний стимул - "ТИ можеш більше". Вона вчила нас бути чесними в роботі та в будь-якій ситуації залишатись людиною.
В житті не основне скільки ти грошей заробив. Головне поставити перед собою мету і йти до неї, долаючи перешкоди. Отримувати задоволення від роботи. Навчитись слідувати своїм мріям, тоді вони стають реальністю.
Коментарі
Дописати коментар