Поїздка в Будапешт або як додати адреналіну в життя

Львів - Ужгород - Чоп - Будапешт - Чоп - Львів

1200 км

2 потяги/ 8 машин

2 дні/3 ночі

Багато емоції та адреналіну

Кілька місяців планувала відвідати це місто, але чомусь постійно змінювались плани. Але коли випала нагода та знайшлась попутниця, вирішила не відкладати. Поїздка автостопом в нову країну, без знання угорської, де англійську тут мало розуміють, попри всі розмови, що перетнути кордон проблематично з польською візою. Не всі на таке наважаться, мене багато хто називає сміливою, то чому би ні? Я вирішила ризикнути. Я себе не впізнаю за останній рік. Подорожі змінюють людей, роблять їх більш адаптованими, сильнішими. Я стала відкритішою і легко знаходжу спільну мову з різними людьми, не всім подобається, але мені пригодилась ця комунікабельність.

В перший день поїздки приходжу з роботи, збираюсь та вирушаю на вокзал, де зустрічаю свою попутницю з Луцька. Через мою заклопотаність вона ледь не залишилась без квитка.
Далі посадка на потяг до Ужгорода. Погода у Львові зіпсувалась, але я надіялась на гарну погоду в Будапешті.

Я трохи сумнівалась чи ми встигнемо повернутись за цей короткий час. Але важко було відмовитись від поїздки, тому що я була її ініціатором. Добре, що я не звикла підводити людей.

Наступного ранку прибувши в Ужгород, купуємо квитки на автобус до Чопа. Коли заїхали в центр смт, ми почали питатись дорогу до митниці. Нам зразу почали пропонувати транспорт, щоб перетнути кордон. Але ми люб'язно відмовились, бо вирішили їхати автостопом. Коли ми підійшли до КПП Тиса, почали стопити та шукати з ким перетнути кордон. Майже всі водії перетинали український кордон, один із них погодився нас підвезти. Черги були досить великими. Коли ми пройшли українську митницю, пішли вперед ближче до угорської. Там ми підсіли в іншу машину. Водій, дуже здивувався, коли почув, що ми їдемо автостопом до Будапешту. Але для мене це ще більше додавало наснаги досягти мети, коли ми були на півдорозі.

Другою машиною ми заїхали до Ніердахази, цю назву я досі не можу правильно вимовити. Ох, вже ця угорська. 

Далі ми почали стопити. Моє правило стопу, коли рух пасивний - йти вперед. Стояти на місці не вихід, а з кожнем кроком ми були ближче до мети. Я надіялась на пряму машину до Будапешта, хоча це було нереально, бо нам залишилось подолати близько 300 км. Пропустивши 2 машини, я сказала наступна машина буде наша. Матеріалізація думок велика річ! Не пройшло і 5 хвилин, як нам зупиняє угорець, що прямує до Будапешту. Цілу дорогу ми мовчали, бо водій розмовляв лише угорською. Через 3 три години ми опинились в місті, яке захоплювало з першого погляду. Я сама не могла повірити, що міні-мрія здійснилась!

Коли приїхали в місто, то почали інтуїтивно гуляти. Я просто насолоджувалась та фотографувала. Мені затамовувало подих від побаченого. Ось чому я люблю спонтанні поїздки, коли не встигаєш підготуватись, а приїхавши отримуєш багато емоцій.

Адреналін в цей день зашкалював. В цьому прекрасному місті все величне.

Тут дуже ровинута інфраструктура, і ми шукаючи нашого хоста, заблукали. Мені було важко орієнтуватись з вечірньому місті. Вже була 9 година вечора, і ми розуміли, що треба шукати де переночувати. І тут, як грім серед ясного неба, ми почули українську мову. Почали спілкуватись з хлопцями, які теж сьогодні приїхали в Будапешт, щоб зняти репортаж, тему якого вони не розказали. В них була зручна карта та погодились нас провести, бо їм було по дорозі до готелю. Який збіг обставин!

Вид на р. Дунай

Нашого хоста ми таки знайшли, і о 10 вечора були в нього. Він живе в старому будинку неподалік від центру міста. На перший погляд цей будинок непримітний, але коли зайшли всередину, побачили відреставровані внутрішні дворики, балкони, чудовий фасад та ліфт. Потім Женя (так його звали) пояснив, що компанія-забудовник все це робить за свій кошт, потім добудовує 2 поверхи і терасу та продає. Чудова ідея для збереження історичних будинків.

Ми були стомлені після дороги. В моєї попутниці Олени сьогодні був день народження і ми вирішили трохи відсвяткувати. Як на мене це найкращий варіант, подорожуючи відмітити такий чудовий день. Після вечері ми сиділи на балконі, милувались зоряною ніччю та спілкувались. Мені досі не вірилось, що я в Будапешті з попутницею з якою познайомилась в день поїздки. Мрії здійснюються, якщо в них вірити!

Я вдруге скористалась каучсерфінгом за кордоном, щоб знайти хост. Женя, що прийняв нас в своєму домі був милим співрозмовником та дуже гостинним.

Наступного дня ми раненько встали, щоб продовжити знайомство з містом, тому що часу в нас було небагато.
Ми відвідали найвизначніші пам'ятки архітектури.

Впершу чергу це Будинок Парламенту. Це одна з найкрасивіших споруд в Будапешті. За розміром ця будівля є найбільшою в Угорщині, виконана в неоготичному стилі та нагадує Вестмінстерський палац в Лондоні. Збудований будинок Парламенту на березі Дунаю, що додає ефектності цій будівлі. Усю красу якої можна побачити на іншому березі річки. Пам'ятка ХІХ ст. в чудовому стані, очам важко було відірватись від побаченої краси. 

Далі ми вирушили через ланцюговий міст Сечені в старе місто - Буду. Тут все старовинне, не менш гарне, проте в іншому стилі. 

Наступним ми відвідали Рибацький бастіон. Це архітектурний ансамбль, збудований на фоні цервки св. Матяша. Вхід на бастіон є безкоштовним, тому варто його відвідати.

Церква св. Матяша

Статуя св. Іштвана

Бастіон розташований на пагорбі та з нього відкривається вражаюча понарама на р. Дунай та Пешт.  

Далі ми пішли гуляти по набережній.

Наступною ми відвідали найбільший храм в Будапешті - церкву св. Іштвана. Її інтер'єр красиво оздоблений. Прикрасою храму є орган.

В Базиліці є вежа, на яку ми піднялись ліфтом (вартість така сама, як по сходах близько 2-ох євро). Я вперше бачила ліфт на вежі, завдяки якому її відвідують багато людей старшого віку, а мандрівники можуть заекономити час. Піднятись туди варто, щоб побачити захоплюючу панораму міста.

Площа Героїв та пам'ятник тисячоліттю Угорщини ми відвідали останнім. 

В Будапешті все захоплює з першого погляду, тут багато визначних пам'яток. Місто на річці Дунай, яка є найбільшою в Європі. Столиця Угорщини, яка об'єднала колись два міста Буду та Пешт. Місто, де архітектура вдало поєднується в різних стилях. Величний мегаполіс, що наповнює навіть коротку мандівку яскравими враженнями. Місто, яке зігріває позитивними емоціями. Вишукана архітектура якого гармонійно поєднується в чудовий пейзаж. Перебуваючи тут, адреналін підіймається в крові. Це одне з найпрекрасніших міст, де я побувала. Місто, що дарує натхнення. Перлина Дунаю або місто мостів, побувавши в угорській слолиці виникає багато асоціацій. Тут зібрані одні з найяскравіших пам'яток Європи. Місто, що варте уваги та відвідин. Два неповних дні, які ми провели в Будапешті мало, однозначно. Але я рада, що побувала тут.

Коли ми вирушили за місто для того, щоб автостопом доїхати до Чопа, я була повна вражень і не хотілось залишати Будапешт. Але потрібно було. Наші з Оленою оптимістичні характери надіялись на швидку дорогу. Ми були реалістами та виділили достатньо часу, бо прогноз погоди передавав дощ. Найкраще місце для автостопу за кордоном, це заправка. Там ми і зупинились, пройшло кілька хвилин, як нам зупиняє угорець, що їхав до міста з важкою назвою по трасі М-3 і погодився нас підвезти. Доїхавши, ми знов почали стопити, з сумнівом чи хтось зупиниться, бо всі їхали з великою швидкістю. Але нам знов повезло і наступною машиною ми наблизились на кілька км до кордону. Наступним зупинився далекобійник, коли почав накрапати дощ, і щоб не змокнути ми підсіли. Коли ми сказали що нам в Україну, він махнув головою, мовляв далеко і завіз нас на стоянку далекобійників, там знайшов машину з українськими номерами. Виявилось, що водій прямує до Києва і погодився нас підвезти до кордону. Везучий день! Дощ не вщухав, а почалась злива, а ми були в теплій машині з україномовним водієм. Приємно, що ми змогли з ним поспілкуватись, він був доброзичливим та пригостив нас італійськими солодощами та кавою. Час в дорозі пройшов весело та непомітно. Щоб перетнути кордон ми підсіли в ще одну машину і через дві години були в Чопі. Нас підвезли прямо до вокзалу, де ми купили квитки на потяг до Львова. 
Я переконалась, що автостоп цікавий людям, які хочуть пригод. Всі водії що нас підвозили були безкорисливими та старались допомогти. Це чудовий досвід комунікації з різними людьми, розвивається вміння знаходити спільну мову та визначати людину за кілька секунд.

Ця поїздка залишила багато спогадів та моментів, які хочеться пережити ще раз. Ось так бажання вирватись перетворилось в хоббі, яке дає можливість побачити світ та розвиватись, як особистість. Після цієї мандівки я почала задумуватись над багатьма аспектами свого життя. Я не звикла жалітись і тепер розумію куди рухатись далі для його покращення.

Ми живемо одне життя і головне робити те, що нам подобається. Щастя, якого всі так прагнуть та шукають знаходиться ближче, ніж ми думаємо.